Шановні батьки!

В закладі працює практичний психолог 2 категорії

Шведченко Оксана Юріївна


Одним із найважливіших етапів розвитку дитини є дошкільний період життя. І саме тому психологічне забезпечення у дитячому садочку, навчання й виховання набувають великого значення у подальшому житті кожної особистості.

Якщо у вас виникнуть запитання,  на які ви не зможете самостійно знайти відповіді — вам допоможе психологічна служба дошкільного навчального закладу.

Практичний психолог ДНЗ працює над:


Створенням умов, які сприяють охороні фізичного і психічного здоров’я дітей;
Забезпеченням їх емоційного благополуччя та індивідуального підходу до кожної дитини;
Самостійного та ефективного розвитку здібностей кожної дитини;
Підтримці психологічного клімату у колективі;
Здійснення психолого-педагогічного супроводу дітей на всіх вікових етапах;
Забезпечення відповідних психологічних умов для нормального самопочуття дитини у дошкільному закладі;
Забезпечення супроводу дітей з особливими освітніми потребами;
Формування соціальної компетентності дітей;
Формування шкільної зрілості дітей;
Формування у батьків відповідального ставлення до виконання батьківських обов’язків;
Профілактика будь – яких форм насилля над дитиною;
Проведення роботи з обдарованими дітьми, спрямувати її на розкриття здібностей;
Надання ефективної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу;
Сприяння підвищенню психологічної компетентності вихователів, батьків засобами просвітницької та консультативної роботи.

Основні напрямки роботи практичного психолога:


Психодіагностична робота:

Мета:
поглибити психолого-педагогічне вивчення дитини протягом усього періоду дошкільного дитинства, виявлення її індивідуальних особливостей, розвитку пізнавальних та особистісних якостей, динаміки її розвитку від середньої вікової групи і до вступу до школи;
з’ясувати причини тих чи інших відхилень у вихованні та навчанні дитини; відставання чи випередження вікових нормативів у розвитку певних пізнавальних процесів.

Консультаційна робота:

Мета:
допомогти батькам, які вперше приводять дитину до дошкільного закладу усвідомити психічне навантаження, яке доведеться пережити дитині під час періоду адаптації;
допомогти в налагодженні постійних психолого-педагогічних взаємин з вихователями, підвищити психологічну компетентність з певних питань, що сприятиме кращому розумінню батьками себе, своєї ролі у житті дитини і самої дитини й позитивному ставленні до неї;
з’ясовувати причини психологічних проблем, які виникають у родинному спілкуванні та шляхів їх цивілізованого розв’язання;
допомогти батькам у процесі вибору для дитини гуртків, школи тощо.

Корекційно – відновлювальна та розвивальна робота:

Мета:
здійснювати психолого-медико-педагогічні заходи з метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку і поведінці, формувати соціальну корисність життєвої перспективи.

Психологічна просвіта:

Мета:
підтримувати потребу в спеціальних знаннях щодо розвитку і виховання дитини, своєчасне попередження відхилень у психофізичному розвитку та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуаціям у навчально-виховному процесі.

Одним із напрямків роботи з батьками є профілактично – корекційна робота, мета якої допомогти батькам переглянути свої уявлення про виховання та позбутися неефективних засобів педагогічного впливу. Для вирішення цих завдань були проведені консультації для батьків, а також індивідуальні бесіди, під час яких психолог ознайомлював батьків з результатами психологічного обстеження дітей, інформував про їх потенційні можливості, труднощі та засоби, які можуть покращити психологічне благополуччя дитини.

ПСИХОЛОГ РАДИТЬ :

                             Як підготувати дитину до ДНЗ?

Перший етап входження дитини в доросле життя – це, звичайно ж, дитячий садок. Перш за все, кожні батьки повинні бути впевнені, що його дитині потрібно ходити в дитячий садок. Тепер модно наймати кваліфікованих нянь, але дитячий садок – це, перш за все, спілкування дитини з однолітками. Він вчиться поводитися з ровесниками, і від того як він навчиться спілкуватися, залежить потім його навчання в школі, його робота, все його подальше життя. 

Щоб малюк легко і безболісно увійшов у життя дитячого колективу, готувати його до цієї події слід заздалегідь.Спочатку поговоримо про те, в який час відправляти малюка в садок. Найбільш сприятливий час – це серпень – вересень. Чому?

По-перше, після літа малюк набрався сил, його організм став більш міцним, витривалим, а значить, адаптація пройде легшее

По-друге, нові групи у нас в саду відкриваються з 1 вересня. (Ваша дитина йде в СВОЮ групу, до СВОЇХ дітей і СВОЇХ вихователів).

По-третє, раптом Ви самі захочете зробити дитині літні канікули, і адаптація у дитини вийде з перервою, а це для неї зайвий стрес, який ну ніяк не допоможе адаптуватися до нових умов.

Ну і, по-четверте, за літо, перед походом дитини в дитячий сад, у Вас буде можливість остаточно її підготувати до цієї нелегкої для неї справі.

Давайте ж розглянемо основні етапи підготовки дитини до дитячого садка.

1. Про користь режиму дня для дитини я думаю окремо говорити не потрібно. Дізнайтеся заздалегідь про особливості режиму дня дитячого садка. Режим дня малюка має бути максимально наближений до режиму дитячого закладу, який він буде відвідувати. Поступово привчайте дитину до режиму життя дітей, прийнятому в дитячому садку, адже режим у дитячому закладі розробляється і затверджується з урахуванням медичних показань і рекомендацій лікарів.

2. Обов’язково поцікавтеся про те, яке меню в дитячому садку і постарайтеся вдома хоча б іноді готувати ті, страви, які готують для дітей у дитячих садках. Адже якщо дитина буде їсти те, що вона їла вдома, їй легше буде звикнути до нового способу життя.

3. Навчіть дитину по можливості самостійно себе обслуговувати: вмиватися, одягатися, їсти ложкою, ходити в туалет.

4. Подбайте про одяг для малюка, він має бути зручним, легко зніматися і вдягатися. Налаштуйте його на те, що якщо він трохи забрудниться, нічого страшного не трапиться, щоб у дитини не виникало страху забруднити одяг. Подбайте про запасний одяг для малюка для прогулянки на майданчику.

5. Перед приходом в садок треба постаратися розширити коло знайомих дитини, активно залучати її до гри з іншими дітьми, знайомити з незнайомими їй людьми, щоб вона не боялася незнайомих дорослих. 

6. Постарайтеся усунути у дитини шкідливі звички: заколихування перед сном, користування  пляшкою з соскою, сон і прогулянку в памперсі.

7. Протягом місяця до надходження в дитячий сад корисно (після консультації у педіатра) поїти дитину відварами трав – звіробою, ромашки, мати-й-мачухи, подорожника, солодки, а також вітамінними препаратами. Це підвищить витривалість організму, стійкість до багатьох захворювань, особливо простудних. Ось, мабуть, і всі основні етапи підготовки дитини до дитячого садка, це те, що потрібно зробити для Вашої дитини заздалегідь: за кілька місяців чи за місяць до вступу в дитячий садочок.

Є ще деякі моменти, які мені хотілося б відзначити. Це поведінка батьків під час надходження малюка в садок.

По-перше, Вам треба самим налаштуватися на адаптацію дитини, це нелегка праця, постарайтеся бути в цей період якомога спокійнішими, впевненішими. Дитині як ніколи буде потрібна Ваша любов і підтримка, розуміння і співчуття. Спостерігайте за дитиною особливо уважно, не перевантажуйте її емоційним спілкуванням, музикою, збудливими іграми. Будьте терплячі з нею. Більше розмовляйте, нехай дитина відчуває, що Ви активно берете участь в її житті.

По-друге, у вихідні дні обов’язково дотримуйтеся режиму, близького до режиму дитячого саду. Подбайте про те, щоб сон дитини був повноцінним і спокійним. Відсутність спеціальної підготовки дитини до відвідування дитячого закладу може викликати небажані нервові зриви, захворювання. Щоб цього не сталося, постарайтеся врахувати і виконати ці поради. Пам’ятайте, що в ранньому дитинстві закладається основа здоров’я на все подальше життя.

Як виховати толерантну особистість в сім’ї

  Люди часто відстоюють свої переконання, що лише їхні власні смаки, думки, настрої – правильні і гідні. А ті ж, хто їх не поділяє, – не варті доброго ставлення. Втім пофантазуймо: уявіть, що ви потрапили до міста, всі мешканці якого думають однаково, однаковим бачать довкілля, мають однакові смаки й у всьому погоджуються один з одним. Чи багато олівців вам потрібно, щоб змалювати таке життя? Чи хотіли б ви жити в такому місті, з такими людьми?. Відповівши «ні» на це запитання, мусимо визнати: життя надзвичайно розмаїте, всі ми не схожі один на одного і, щоб мирно співіснувати, нам треба миритится з цим розмаїттям, тобто бути толерантним.

 Толерантність дає людям можливість жити разом навіть за відсутності приязні, поваги та любові. Вона допомагає зберігати певну дистанцію між людьми та запобігти вааємним образам.

Протилежністю толерантності є нетерпимість, небажання і невміння терпіти інших. Уявіть, які наслідки може мати нетерпимість у відносинах між людьми. Прикладом нетерпимості є бійки болільників футбольних команд після завершення матчу, сутички під час політичних мітингів та демонстрацій. Про ці приклади ми кожного дня дізнаємося з випусків новин. Нетерпимість – це зло, яке, на жаль, дуже важко подолати. Нешанобливе ставлення призводить до розладу у спілкуванні, бо у спілкуванні потрібне почуття шани, прихильне ставлення, признання чиїхось заслуг. Поруч з нами люди, які від нас відрізняються, мають інші погляди, манери, традиції, звичаї. Щоб подолати прояви нетерпимого ставлення до інших треба знаходити в людях їх найкращі риси і сторони, зрозуміти, чому вона так себе поводить, чим відрізняється від інших. Знайти в неї те, чого зможеш навчитися ти і що схоже с тобою, а що відмінне. Ніколи не критикувати і не засуджувати, дивитися тільки в очі, посміхатися, не ставити себе вище за іншого, полюбити в іншому себе. Тоді і до тебе будуть так відноситися. Треба не забувати золоте правило спілкування: « Поводься з іншими так, як би ти хотів, щоб поводились з тобою». У кожного народу є своя культура, і людина цю культуру має поважати. Не можна поважати іншу культуру, не поважаючи свою, і навпаки. Без толерантного ставлення не відбудеться «розкоші» людського спілкування. Треба вчитися долати прояви нетерпимості. Треба оцінювати свою поведінку з позиції толерантності, бо бути толерантним – це ознака вищої гідності людини.

Толерантність – це:

•  терпимість;

•  пошана права бути “іншим”;

•  неспричинення шкоди “іншому”;

•  взаємозалежність всіх від кожного і кожного від всіх.

 Сьогодні ми поговоримо з вами про те, що є основними складовими щастя сім’ї. У народі говорять: щасливий той, хто щасливий вдома. Є така притча. Поселив Бог жінку і чоловіка в полі. Навчив їх будувати курінь. Дав чоловікові лопату, а жінці жменю зерна: “Живіть і продовжуйте рід людський. Прийду через рік, погляну, як тут у вас.” Наступного року приходить Бог рано вранці на сході сонця. Бачить: сидять чоловік і жінка біля куреня, перед ними дозріває хліб на ниві, поряд з ними колиска, а в ній дитя. А чоловік і жінка дивляться то на небо яскраво-червоне, то на очі один одному. У ті миттєвості, коли їх очі зустрічалися, Бог бачив в них якусь невідому силу, незбагненну для нього красу. Ця краса була прекрасніша за небо і сонце, землі і пшеничного поля, найпрекрасніша, що зліпив і змайстрував Бог.

Краса ця до того потрясла, здивувала, приголомшила Бога, що він сказав: “Як же так? Я зліпив людину з глини і вдихнув в неї життя, але не зміг створити такої краси. Звідки ж вона узялася і що таке краса? Це любов! Саме вона з’єднала ваші долі в одну. Це любов! Це вона дала життя вашим дітям. І саме завдяки любові у вас створилася здорова, міцна, дружна сім’я. Ось це і є щастя!”

Пригадаєте свою сім’ю. Уявіть її веселою і всміхненою. А тепер спробуйте змалювати членів сім’ї за яким-небудь заняттям.  Пригадайте ситуацію, коли Ви причинили неприємності в сім’ї. Із закритими очима прокрутіть її, як фільм. Переробіть її в таку, щоб вона Вам подобалася, адже крім родинних зв’язків родину  об’єднує турбота один про одного, допомога один одному, терпіння. “Дружну сім’ю і горе не бере” .

Дуже важливо в сім’ї і в будь-якому колективі дотримувати 4 правила толерантного спілкування:

•  Бути завжди уважним.

•  Бути терпимим в спорі і аргументувати свою думку.

•  Бути гуманним і милосердним.

•  Не ображати співбесідника.

ДИТИНА І ТЕЛЕБАЧЕННЯ

  Телебачення несе нам різноманітну інформацію, є формою нашого дозвілля і дозвілля наших дітей.Як показує статистика, щоденний, кількагодинний перегляд телепередач для більшості наших сучасників – норма, стиль життя. Цю звичку поступово переймають і наші діти. А чи така вже безвинна ця звичка? Дозвольте надати інформацію про дослідження сучасних науковців щодо впливу телебачення на розвиток дитини, а як поводитися вже вирішувати нам самим.      

    Сучасні психологи після проведення спеціальних експериментів дійшли висновку про негативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини. Те, що від надмірного перегляду телебачення потерпає зір, відомо майже кожному, а от що страждає і майже весь комплекс психічних процесів, станів і властивостей людини, особливо у дітей, знають далеко не всі. Зазирнемо до лабораторій учених, щоб переконатися в справедливості нашого твердження.

Отже, дитина і телебачення, його вплив на неї.

    Психомоторика. Тривале сидіння перед телевізором у відносно нерухомій позі може провокувати в дитини стан неприродного збудження як компенсацію попереднього стану гіподинамії. Тож не дивно, що після цього вона якийсь час не може зосередитися, не знає «куди себе подіти». Як тут не згадати прописну істину: „ сидячий ” спосіб життя і здоров ‘я — речі несумісні у будь-якому віці.

   Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору, тобто не дає уявлення про перспективу, віддаленість об’єктів один від одного, а також про тонкі відтінки кольорів.     Викликають також серйозне занепокоєння форма та стиль зображення людей і речей у зарубіжних «мультиках»: грубі, квадратні або інші неприродні обриси облич людей і тіла тварин (наприклад, як у мультфільмі «Людина-павук») ще більше відділять дитину від реального світу.   

    Уявлення. У дошкільному віці в дитини активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Неабияку роль у цьому відіграють художні твори – казки, оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк, або які дитина слухає по радіо. При цьому дитина намагається уявити події, запам’ятати та пережити їх. Так народжуються власні яскраві образи. Коли ж дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, вона ніби «споживає» вже готові образи, і її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності, що, безумовно, шкодить інтелектуальному розвитку.

   Пам’ять. Оскільки здорова пам’ять є провідною серед інших видів людської пам’яті, можна зробити висновок, що сприйняття нового за допомогою телебачення є найлегшим для дитини, а, як відомо, те, що легко дається, не завжди розвивається.

  Увага. Ми вже казали, що після тривалого перегляду телепередач у дітей часто погіршуються концентрація уваги та самопочуття. Особливо негативно впливає на дитячу увагу такий телевізійний продукт, як реклама. Встановлено, що розробники реклами подеколи застосовують спеціальні психологічні методи, які підсилюють у людини почуття тривоги, викликають емоційне напруження. Ясна річ, що дитина, в якої рівень довільності уваги ще низький, тобто яка погано керує власними психічними процесами та станами, часто надзвичайно чутливо відгукується на такий спрямований вплив, як реклама. Так, одна мама скаржилася, що в її малюка (1,5 року) сформувався рефлекс: його можна нормально нагодувати або заспокоїти тільки тоді, коли він дивиться рекламу або навіть тільки прислухається до неї (зазвичай, до певної реклами, яку він уже знає).

   Мислення. На сьогодні доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору. Перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. Реклама часом підштовхує до скороспілих висновків та необдуманих вчинків. Діти, які регулярно та надмірно «споживають» продукцію засобів масової інформації, мислять надто поверхово, готовими асоціаціями.      Як співвідносяться особливості мислення дітей та їх сприйняття телебачення? Оскільки в малят поки що небагатий життєвий досвід, їм важко адекватно оцінити телевізійну інформацію. Діти не здатні критично мислити та здійснювати аналіз, тому надумані телеісторії сприймають як реалістичні, що віддаляє малят від розуміння реального життя.

   Мова та мовлення. Психологи встановили, що діти запозичають з телепередач специфічний стиль розмови. Останні дослідження психологів у країнах ОЕС показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення, незалежно від рівня освіти батьків або належності до певного соціального прошарку. На жаль, «німий ефі» посідає дедалі більше місце у родинному спілкуванні. Батьки разом з дітьми сидять перед екранами телевізорів або одна із сторін біля комп’ютера і їхнє спілкування зводиться лише до ситуативного, наприклад: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо. Намагання психологів виправити відставання у мовленнєвому розвитку дітей згодом не завжди буває успішним, надалі у таких дітей виникають серйозні проблеми з опануванням правопису, пам’яттю, психомоторикою.

    Уява, фантазії та творчі здібності. Надмірне захоплення телебаченням, вважають психологи, затримує розвиток оригінальності, самостійності, незалежності мислення, уяви та фантазії – цих головних складників творчого процесу, що підтверджується низкою емпіричних досліджень. Так, установлено, що:

 * діти із маленьких містечок, де немає розвиненої системи телекомунікацій, проявляють меншу стереотипність поведінки і набагато вищі творчі здібності (дослідження канадських психологів), ніж їхні однолітки з великих міст;

* діти складають оригінальніші продовження оповідань, початок яких почули по радіо, ніж тих, що побачили по телевізору;

* дошкільнята, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, у них низький рівень уяви, вони не здатні до активного творчого мислення, постійно чекають, що важлива інформація надійне ззовні, не продукують власних ідей та суджень, у них формуються стандартні зорові образи та асоціації;

* у дітей, які дивляться телепередачі десять і більше годин на тиждень, за оцінками експертів, на чверть знижений творчий потенціал;

* перегляд жорстоких мультфільмів і фільмів зі сценами насильства перешкоджає прояву фантазії дітей.

     Щодо впливу жорстокості на творчий потенціал дитини, то ось як пише про це авторитетний дослідник телебачення Р. Харріс: «У нових дитячих шоу на телебаченні вбачаємо велику небезпеку, оскільки, чим доступніші ставатимуть дітям агресивні іграшки, тим вірогідніше, що вони наслідуватимуть жорстоку поведінку персонажів мультфільмів.»Хлопчаки всіх поколінь грали у війну, але раніше більше доводилося працювати їхній уяві: палиця в них правила за меч, шматок картону – за пістолет. Тож у дітей був стимул до розвитку творчих здібностей. А вже пластиковий автомат-іграшку можна використати у грі тільки для того, щоб убивати людей, і ніяка фантазія тут не потрібна. Такі ігри та іграшки спонукають маленьких дітей дивитися на реальні речі та людей «просто, як на іграшки».

     Емоції. Дуже непокоїть психологів виникнення у дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду телепередач, в яких фігурують всілякі монстри, мутанти та інші істоти, породжені хворобливою уявою їхніх творців. Щоб подолати страх, дошкільнята починають щось їсти, заплющують очі, стискають якийсь предмет. Інколи такі перегляди можуть призвести до нервових зривів, особливо якщо діти вірять у реальність насильства на екрані.

        Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеної чутливості (вони, наприклад, починають гостріше реагувати на несправедливість, емоційніше сприймати події життя). Однак, якщо насильство бачити на екрані щодня і врахувати, що люди дивляться телевізор здебільшого у розслабленому стані, то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан «десенбілізації» – зниження чутливості.«Когось б’ють, над кимсь знущаються – а це що новина?» Тож не дивно, що чим більше людина приохочується до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до інших людей – факт, зафіксований психологічними дослідженнями.

      І ще одне. Як ми дратуємося, коли змістовна телепередача або високохудожній кінофільм перериваються рекламою, що нахабно вдирається подекуди в найдраматичніші моменти. Після цих здебільшого низькопробних «витворів» навряд чи діти відчуватимуть емпатію до героїв та інтерес до подій, знецінених втручанням реклами.

       Вольовасферайрегуляціяповедінки. Подовгу просиджуючи перед телевізором, дитина звикає отримувати задоволення, позитивні емоції, не докладаючи до цього ніяких зусиль. Психологи твердять: більшість з 20 мільйонів безробітних Європи – це «телеінваліди», люди пасивні, байдужі та бездіяльні.

    В історії психології відомі дослідження Альберта Бандури (1963). Дошкільнятам демонстрували фільми, в яких дорослі били ляльку Бобо, вдаючись при цьому до різних способів. Після перегляду фільмів діти йшли гратися. Виявилося, що більшість з них копіювала агресивну поведінку дорослого – нові для них способи завдання болю іншим. А.Бандура назвав цей вид наслідування поведінки людиною «вікарним навчанням», або навчанням шляхом наслідування спостережуваної моделі поведінки.

     Дуже «заразливим» для дітей є екранне насильство, яке заохочується, винагороджується у фільмі, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, особливо в тих випадках, коли фільм гарно зроблений, має художню цінність.

    Взагалі для деяких людей телебачення стає головною життєвою цінністю, заради якої вони відмовляються від спілкування з друзями та родичами, від участі у суспільному житті, прогулянок, занять спортом.

   Природно виникають запитання: а чи не перебільшують автори небезпеки телебачення? Як запобігти негативному його впливові? Як розв’язуються ці проблеми в інших країнах?

   Відповідаємо: на жаль, досліджень, які б говорили нейтральний або незначний вплив телебачення на дітей, досить мало, переважна їх більшість робить невтішні висновки.

    А чи можна використовувати силу ЗМІ, у тому числі й телебачення, для благородної мети? На прикладі деяких спеціальних пізнавальних дитячих телепередач було показано, що вони дають позитивний, хоча й короткочасний, вплив на розвиток дитини, а саме: збільшується її словниковий запас, формуються позитивні соціальні установки. Це ефект підсилюється, коли зміст телепередачі обговорюється дитиною разом з батьками чи вчителями або якщо перегляд супроводжується навчанням.     Отже, протидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це необхідно в різні способи і на кількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини. Ми не можемо повністю відмовитися від цього продукту людської творчості у своєму повсякденному житті, однак недоречно його перетворювати на головну життєву цінність.Занадто вже великий, різноманітний, чудовий реальний світ. 

Як допомогди дітям пережити лихо

Підтримуємо дитину, яка переживає посттравматичний стрес!

Поради для батьків:

–         Подбайте, аби дитина перебувала в теплі та безпеці, подалі від шуму та значного скупчення людей.

–         Частіше обнімайте та притуляйте дитину до себе.

–         Говоріть із дитиною спокійним і ласкавим голосом.

–         Приділяйте дитині якомога більше часу та уваги.

–         Постійно нагадуйте дитині, що вона в безпеці.

–         Поясніть дитині, що вона не винна в тому, що сталося.

–         Намагайтеся не розлучати дитину з тими, хто піклується про неї – із братами, сестрами, близькими.

–         Дотримуйтеся звичного режиму життєдіяльності дитини.

–         Відповідайте на запитання дитини про події, що відбулися, простими словами, без подробиць, що можуть її налякати.

–         Дозволяйте дитині бути поруч із вами, якщо їй страшно.

–         Будьте терплячими, якщо дитина повертається до поведінки, яка властива дітям дошкільного віку.

–         Створюйте умови для ігор та відпочинку дитини.

                            Як боротися з дитячою істерикою?

Кожен з батьків коли – небудь обов’язково стикався з цим, не самим приємним моментом з життя дитини – істерикою. Губи затремтіли, на очах з’явилися сльози. почувся несамовитий крик. І потім кілька  хвилин (а іноді й довше) – усе на одній і тій же високій ноті. Таке може вивести з себе  не  тільки ласкаву й люблячу маму, але і вічно незворушного і спокійного тата.                                                          

А якщо істерика трапилася  в людному місці (кафе, магазин, дитячий  майданчик), то ефект збільшується в багато разів. Але давайте не будемо виходити із себе, а замість цього спробуємо розібратися спочатку в причинах такої поведінки дитини.                                                                                      

По – перше, дитина  в більшості випадків не хоче і не вміє чекати. Всі бажання, які у неї з’явилися, їй  хочеться реалізувати негайно. А дуже часто це неможливо. І ми з вами це розуміємо. А от дитина – ні. Вона розуміє тільки те, що рішенням батьків її бажання залишилися невиконаними.                                                    

По – друге, дитина не завжди може  сформулювати те, що їй хочеться. Це особливо характерно для дітей 2-3 років. Звичайно, якщо  дитині хочеться сік чи цукерку, то проблем виникає. Але часто потреби дитини можуть випереджати її розмовні здібності. У результаті батьки не розуміють, чого хоче їхнє чадо, зате чадо розуміє, що йому  знову відмовили. І знову істерика.                              

Ситуацій, в яких  починається істерика може бути дуже і дуже багато, але суть весь час залишається однією і тією ж – бажання дитини не були виконані.Так що ж робити? Кидатися виконувати всі мислимі і немислимі бажання дитини? Цікаво. Навіть у тому випадку, якщо у вас є можливість виконати всі її забаганки, не варто цього робити під тиском істерики. Дитина дуже швидко зрозуміє, що це хороший спосіб управління батьками, і тоді вам доведеться витримувати такі бурхливі прояви , нові бажання ще дуже і дуже довго.

                          Абетка виховання                                       

1. Відповідайте на запитання дитини терпляче і чесно.
2. Сприймайте запитання і висловлювання дитини всерйоз.
3. Надайте дитині кімнату або куток лише для її справ.
4. Знайдіть місце, де дитина змогла б показувати свої роботи і досягнення.
5. Не лайте дитину за безладдя на столі, якщо це пов’язано з її творчим процесом.Проте вимагайте робити лад після закінчення роботи.
6. Покажіть дитині, що її люблять і приймають, безперечно, такою, якою вона є, а не за її успіхи і досягнення.
7. Доручайте своїй дитині посильні справи і турботи.
8. Допомагайте їй будувати власні плани й ухвалювати рішення.
9. Допомагайте їй поліпшувати результати своєї роботи.
10. Беріть дитину в поїздки цікавими місцями.
11. Допомагайте дитині спілкуватися з ровесниками різних культурних середовищ.
12. Не порівнюйте свою дитину з іншими, вказуючи при тому на її недоліки.
13. Не принижуйте свою дитину, не давайте їй відчути, що вона гірша за вас.
14. Привчайте дитину мислити самостійно.
15. 3абезпечте дитину книжками, іграми та іншими потрібними їй речами для улюблених занять.
16. Спонукайте дитину придумувати історії і фантазувати. Робіть це разом із нею.
17. Привчайте дитину з малих, років до регулярного читання.
18. Уважно ставтеся до її потреб.
19. Залучайте дитину до спільного обговорення загальних сімейних справ.
20. Не дорікайте дитині за помилки.
21. Хваліть за будь-які успіхи.
22. Учіть її спілкуватися з дорослими будь-якого віку.
23. Розробляйте практичні експерименти, що допомагають дитині
більше дізнаватися.
24. Не забороняйте дитині бавитися з усяким непотребом – це стимулює її уяву.
25. Спонукайте дитину знаходити проблеми і потім розв’язувати їх.
26. Хваліть дитину за конкретні вчинки й успіхи і робіть це щиро.
27. Не обмежуйте теми, цікаві для дитини.
28. Давайте дитині можливість самостійно приймати рішення і
нести відповідальність за них.
29. Допомагайте стати особистістю.
30. Допомагайте знаходити варті уваги телепрограми і радіопередачі.
31. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її можливостей.
32. Заохочуйте максимальну незалежність від дорослих, не втраючи при тому поваги до них.
33. Вірте у здоровий глузд вашої дитини і довіряйте їй.
34. Намагайтеся, щоб основну частину роботи, за яку взялася ваша дитина, вона виконувала самостійно, навіть якщо ви не впевнені в позитивному кінцевому результаті. Дайте дитині таку можливість.
35. Ведіть щоденник спостережень за розвитком вашої дитини й аналізуйте процес розвитку.

П’ять основних правил якими варто керуватися у вихованні дошкільнят 

Менше сварити – більше хвалити!

Менше карати – більше любити!

Менше вимог – більше послідовності!

Менше скарг – більше життєлюбства!

Менше погроз -більше радості!

ВАЖЛИВО!

Шановні батьки!!!!

1. Навчіть вашу дитину, що вона має право сказати “Ні” будь-якому дорослому, якщо відчує витікаючу від нього небезпеку.
2. Навчіть свою дитину голосно кричати “Це не моя мама!” (Або “Це не мій тато!”). Якщо хтось спробує схопити його. Це приверне увагу оточуючих і відлякає злочинця.
3. Навчіть вашу дитину повідомляти вам, куди вона іде, коли збирається повернутися і дзвонити по телефону, якщо несподівано плани зміняться.
4. Намагайтеся САМІ забирати дитину з дитячого садка або школи. Якщо за ним прийде хтось інший, попередьте про це заздалегідь вихователя або шкільного вчителя.
5. Придумайте пароль для вашої дитини і навчіть його ніколи не сідати в машину до незнайомої людини і нікуди не йти з ним, якщо він не знає пароль.
6. Переконайте вашу дитину в тому, що гуляти в компанії друзів набагато безпечніше, ніж одній, особливо в пізній час. Злочинця завжди привертає самотньо гуляюча дитина.
7. Навчіть вашу дитину користуватися телефоном-автоматом (включаючи міжнародний). Номери домашнього телефону, телефонів батьків, телефонів служб допомоги (101, 102, 103, ), він повинен знати напам’ять. Навчіть вашу дитину дзвонити з мобільного телефону на короткі номери (112).
8. Фотографуйте вашу дитину не рідше одного разу на рік, а наявний у вас опис зовнішності і особливих прикмет дитини допоможе вам в тому випадку, якщо вона загубиться чи буде викрадена.
9. Якщо ваша дитина виїжджає за кордон (на відпочинок, на лікування, на конкурс, олімпіаду і т.д.), їй необхідно мати при собі закордонний паспорт. Всі документи, необхідні для оформлення паспорта, батьки САМІ (нікому не доручаючи) повинні представити в паспортно-візовий відділ.
10. Будьте такими батьками, яким дитина зможе розповісти про все, що з нею трапиться. Дитина повинна бути впевнена в тому, що ви завжди будете любити її і ніколи не перестанете шукати, якщо вона загубиться чи буде викрадена.

                                Коли не можна карати і сварити                                                                      

1. якщо дитина хвора;
2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;
3. якщо дитина їсть;
4. після сну;
5. перед сном;
6. під час гри;
7. під час виконання завдання;
8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);
9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;
10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.

Коли не потрібно хвалити                                                             

1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.
2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.
4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день!

Похваліть дитину зранку, якомога раніше!

І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить

10 золотих правил виховання щасливих дітей:

1. Формуйте самоповагу

2. Навчіть дитину спілкуватися

3. Пильнуйте, щоб дитина не стала “телеманом”

4. Виховуйте відповідальність і порядність

5. Навчіть дитину шанувати сім’ю

6. Живіть у хорошому оточенні

7. Будьте вимогливими

8. Привчайте дитину до праці

9. Не робіть за дітей те, що вони можуть самі

10. Розвивайте інтелект дитини

Криза трьох років                                          

У ранньому віці між бажаннями дитини та бажаннями дорослих не було особливих розбіжностей. Якщо дитина хотіла щось недозволене, дорослі швидко перемикали її увагу на інший привабливий предмет. До трьох років у дитини з’являються свої власні бажання, які не співпадають з бажаннями дорослих. Ці бажання стають певними і стійкими, що підтверджується наполегливою заявою: «Я хочу!».

Різкий ріст прагнення до самостійності і незалежності від дорослого (як в діях, так і в бажаннях) призводить до суттєвих ускладнень у відносинах дитини і оточуючих. Цей період в психології отримав назву КРИЗИ 3-Х РОКІВ. Критичним цей вік називається тому, що протягом декількох місяців істотно змінюється поведінка дитини та її стосунки з оточуючими людьми.
Це дуже важливий момент у розвитку малюка. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину, зі своїми бажаннями і особливостями. У цьому віці у неї з’являється нове слово “не хочу”, воно починає досить часто зустрічатися в словнику Вашого янголятка. Малюк нерідко діє навпаки: Ви його кличете, а він
тікає; просите бути акуратніше, а він спеціально розкидає речі. Дитина кричить, може топати ногами, замахуватися на Вас зі злим, сердитим обличчям. Таким чином малюк проявляє свою активність, самостійність, наполегливість у досягненні бажаного. Але уміння для цього ще поки не вистачає. Йому починає щось не подобатися, і, як результат, дитина висловлює свою незадоволеність.
Відомий психолог Л.С. Виготський описав наступні симптоми кризи:


1. Негативізм – це не просто неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки, всупереч проханням або вимогам старших. Дитина не виконує прохання лише тому, що його про це попросили. Причому таке прагнення часто завдає шкоду власним інтересам дитини.
Наприклад, мама просить дитину вдягнути тапочки, але малюк відмовляється, тільки тому, що це прохання мами. Щойно мама перестає вмовляти, дитина відразу починає їх одягати або наполягає на тому, щоб їй допомогли це зробити.
2. Упертість – її слід відрізняти від наполегливості. Наприклад, якщо дитина хоче який-небудь предмет і наполегливо його домагається, це не є упертістю. Але коли малюк наполягає на своєму не тому, що йому цього дуже хочеться, а тому, що він цього зажадав, це вже прояви упертості. Мотивом останньої є те, що
дитина ні за що не хоче відступати від свого первісного рішення.
3. Норовливість – цей симптом є центральним для кризи 3-х років, тому іноді даний вік називають віком норовистості. Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Протест дитини спрямований не проти конкретного дорослого, а проти способу життя. Дитина починає заперечувати все, що вона спокійно робила раніше. Вона ніби бунтує проти всього, з чим мала справу раніше (наприклад: чистити зуби, йти гуляти, прибирати іграшки і т.д.).
4. Свавілля – дитина все хоче робити власноруч, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де ще мало чого вміє.
5. Бунт проти оточуючих – дитина начебто знаходиться в стані жорсткого конфлікту з оточуючими людьми, постійно свариться з ними, поводиться дуже агресивно.
6. Образа близьких – малюк може почати обзивати батьків лайливими словами, яких раніше ніколи не вживав.
7. Деспотичне придушення оточуючих – вся родина повинна задовольняти будь-яке бажання дитини, в іншому випадку дорослих чекають істеричні напади зі сльозами та криками.

ПСИХОЛОГ РОЗ’ЯСНЮЄ:

ДИТЯЧА АГРЕСІЯ

Агресія – це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протестні почуття стосовно значущої особи (батька чи вчителя), у неї може виникати „безпредметна агресивність” – розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об’єкти – на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудженість та імпульсивність.

Чим можуть допомогти батьки:

Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до Вас.
Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.
Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.
Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

Визначити основні причини агресивної поведінки дитини.
Розробити такі ігри, у яких дитина зможе не просто вияви вити свій гнів, а експериментувати з формами його прояву.
Допомогти дитині через гру навчитися розуміти свої та чужі негативні переживання.
Разом з батьками знайти можливість оптимізації виховного впливу на дитину в сім’ї.

ТРИВОЖНІСТЬ ДИТИНИ           

Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з’являються, бо дитина усвідомлює нові небезпеки. Відсутність страхів не є показником благополуччя. Здорова дитина – та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей дитини (вона не пробує досягти того, чого хоче) або підривають її здоров’я – погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять з рівноваги. Такі страхи потребують спеціальної уваги батьків та психологів.

Чим можуть допомогти батьки:

Оскільки „нездорові страхи” характеризуються тим, що діти „бояться боятися”, то насамперед допоможіть дитині спокійно сприймати сам факт наявності страхів. Якщо вона вирішить, що боятися – це неприпустимо погано чи соромно, вона уникатиме страшних ситуацій і ніколи не зможе навчитися долати їх.
Не лякайтеся страхів своєї дитини, не намагайтеся відвертати її увагу від спогадів про страшний сон чи страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх – він переслідує нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.
Допоможіть своїй дитині зустрітися із страхом у безпечній атмосфері: коли Ви поруч, коли вона почувається спроможною протистояти страху. Нехай вона розповість чи намалює Вам те, що її лякає, і отримає від Вас розуміння й підтримку.
Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що боятися не соромно, що всі (і Ви також) чогось боялися, нехай вона повірить у те, що теж зможе опанувати свій страх.
Нехай Вас не бентежать невдалі спроби Вашої дитини подолати свій страх. Хваліть її за незначні досягнення, відзначте найменший прогрес: „Страх став трохи меншим. Отже, ти його поступово долаєш”.
Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

Визначити особистісні причини надмірної тривожності дитини.
Сформувати в дитини впевненість у своїх силах перемогти свої страхи.
Організувати ігрову діяльність, у якій можна моделювати страхи і тренуватися в їх подоланні.
Активізувати ті ресурси, які необхідні дитині для успішного подолання своїх страхів.
Допомогти батькам знайти психологічно правильну способи реагування на страхи своєї дитини.

                                    НЕСЛУХНЯНА ДИТИНА

Неслухняність є однією з найбільших проблем виховання. Коли дитина не слухається батьки відчувають безпорадність, безсилля, страх, сприймають неслухняність як прояв нелюбові чи неповаги до себе.

Насправді неслухняна дитина може дуже любити й поважати своїх батьків. Просто вона відчуває в собі силу відстоювати свої бажання, або потребу перевірити любов батьків („Поступаються – отже люблять”), або прагнення в такий спосіб виявити свою образу („Ти не хочеш для мене, а я не буду для тебе”). Отже , в основі неслухняності дитини можуть лежати певні проблеми в стосунках, проте надмірно слухняна дитина може бути нездоровою. Вона невпевнена в собі, несамостійна, тривожна.

Чим можуть допомогти батьки

Спробуйте зрозуміти, що лежить в основі пручань дитини.
Коли наполягаєте на своєму, намагайтеся не позбавляти дитину своєї любові, не принижувати її гідності („Я б із задоволенням тобі дозволила, але, на жаль, не можу…”)
Якщо дитина не виконує Ваших вимог – скоротіть їхню кількість спочатку до 3-4 –х основних, інакше на все може просто  не вистачити уваги.
Для того, щоб дитина навчилася виконувати Ваші вимоги, краще застосовувати заохочення, ніж покарання. Негативне підкріплення може сформувати лише відразу до відповідної діяльності, позбавити бажання виконувати вказівки дорослих.
Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

Через ігрові ситуації визначити особистісні причини неслухняності дитини.
Допомогти дитині проявити й відпрацювати свої психологічні проблеми на ігровому матеріалі.
Знайти можливості оптимізації взаємодії батьків та дітей.
В ігровій формі тренувати дітей розуміти себе і своїх близьких.

ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА                                        

Непосидюща дитина – це не просто постійний галас і метушня в домі, це й постійний страх за її життя і здоров’я. не має такої щілини чи отвору, куди вона не сунула б носа чи пальця, немає заборон, яких вона не порушувала б.

Причиною такої нестриманості, як правило, є тимчасове переважання сили збудження нервової системи над силою гальмування. Цей дисбаланс компенсується у 10-14-річному віці, коли дитина вже здатна контролювати себе. Проте якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших, тоді вона не стане використовувати цю здатність, бо не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків гіперактивної дитини – не нав’язати їй негативне ставлення до себе та світу.

Чим можуть допомогти батьки

Не варто сподіватися, що бурхлива фізична активність вивільнить енергію малюка. Навпаки, коли він перевтомлений, він стає пере збудженим і ще менш керованим. Тому краще уникати ситуацій, що пере збуджують дитину, а її енергію варто спрямовувати в необхідне русло.
Намагайтеся зайняти дитину тим, що її цікавить. Поки вона захоплена улюбленими справами, ризик, що в неї виникнуть небажані імпульси, — мінімальний.
спробуйте запобігати порушенню Ваших вимог, бо дотриматися їх вона ще не здатна, а чим більшим буде досвід „неслухняності”, тим глибшим стане переконаність дитини в тому, що вона погана.
Для того, щоб зупинити енергійну дитину, доцільно переключити її увагу на щось емоційно значуще для неї: „Ой, дивись!”, „Я згадала!”
Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

Визначити уявлення дитини про себе і допомогти їй позбутися негативних переконань щодо власної неспроможності.
Засобами гри створити позитивну мотивацію до розвитку вміння контролювати свої слова та дії.
Тренувати в ігрових вправах довільну увагу дитини.
Підібрати разом з батьками ефективні способи взаємодії з гіперактивною дитиною.

                         ЗНЕРВОВАНА ДИТИНА

Надміна вразливість, плаксивість чи спалахи гніву, перепади настрою, неспокійний сон, проблеми травлення, частий головний біль – усе це ознаки нервового виснаження дитини.

Причиною психоемоційного виснаження може бути якась неприємна подія в житті дитини, яка й досі її непокоїть, або хронічне незадоволення собою – переживання своєї неспроможності бути такою як „треба”.

Чим можуть допомогти батьки

Проаналізуйте, коли виникли перші ознаки нервовості, і пригадайте, що цьому передувало.
Допоможіть дитині усвідомити, що її непокоїть, і змінити своє ставлення до цієї проблеми.
Відвести більше часу в режимі дня на ті заняття, у яких дитина почувається спокійно і впевнено. Це дасть їй змогу відновити віру у свої сили.
Не перевантажуйте дитину такими заняттями,які викликають сильні емоції – позитивні чи негативні: змаганнями, випробовуваннями, емоційно насиченими видовищами. Тимчасове дотримання такої „емоційної дієти” дасть змогу знервованій дитині відновити душевну рівновагу, нормалізувати сон, набратися сил.
Чим може допомогти психолог

Основні завдання психологічної корекції:

У процесі психологічного аналізу гри дитини можна визначити основні зони її емоційного напруження: чого вона боїться, чого уникає.
Створити ігрові умови для того, щоб дитина сама усвідомила й висловила свої переживання.
Якщо причиною негативного емоційного стану стала якась психотравмуюча ситуація, її необхідно поступово відтворити і знову пережити, але із залученням усіх необхідних психологічних ресурсів.
Якщо причиною нервового виснаження дитини є її почуття невідповідності „ідеалу”, то психологічна допомога включатиме формування впевненості у своїх можливостях і вміння спокійно сприймати.

ЯК ЗРОБИТИ ДОРОГУ ДО ДИТСАДКА ВЕСЕЛОЮ І ЦІКАВОЮ?

Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих? 
Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.
Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.
Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» – «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».
Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».
І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

                           Дитячі страхи: причини та наслідки                       

Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху.Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції:

· Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості;

· Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.

Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями.

Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків.

Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх.

В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:

· Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.

· Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.

· Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.

Ефективні методи та прийоми попередження та подолання дитячих страхів:

1. Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують незважаючи на успіхи.

2. Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов´язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх.

3. Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов´язану зі страхом.

4. Маніпулювання предметом страху (прийоми «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно.

5. Емоційне переключення, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо.

6. Лялько терапія ( у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника).

Ви завжди можете звернутись за допомогою:

(044)-500-21-80 – Всеукраїнський телефон довіри для дітей та молоді

800-500-45-10   –  Національна лінія телефону довірт з питань ВІЧ/СНІДу

800-503-0-800 –  Гаряча лінія по проблемам туберкульозу Благодійного фонду “Розвиток України”

800-500-33-50 –  Національна гаряча лінія з попередження насильства в сім’і Міжнародного правозахисного центра  LA Strada -Україна

500-22-50 – Національна гаряча лінія з попередження торгівлі людьми Міжнародного правозахисного центра  LA Strada -Україна

0-800-500-33-5386 – Національна гаряча лінія з питань насильства та захисту прав дітей

(05442) 36-02-72 – Обласний центр практичної психології та соціальної роботи Сумської обласної державної адміністрації

(05442) 24-31-65 – Сумська обласна клінічна дмтяча лікарня

(05442) 33-44-26 – Сумський обласний центр планування сім’і

(05442) 24-35-02 – Сумський обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом

4-15-00 –    Охтирська міська рада

2-46-89 –    Відділ освіти Охтирської міської ради

2-33-44,2-21-90 – Охтирськиї МВ УМВС України в Сумській області

2-39-24 –   Відділення центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів

2-47-02 –   Міський центр соціальних служб для  сім’і, дітей та толоді

4-10-23 –   Служба у справах дітей

4-78-99 –  Методист відділу освіти Охтирської міської ради Наталія Ковпак

РАДНИК З ПИТАНЬ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ – +38(044)364 37 34, +38 (095) 377 70 17, +38 (068) 985 18 00, +38 (093) 164 78 85

УВАГА!


З метою попередження домашнього насильства, запобігання торгівлі людьми, захисту прав і інтересів дитини доводимо інформацію про функціонування Національних «гарячих ліній» Громадської організації «Ла Страда-Україна»:

1. Національна дитяча «гаряча» лінія, що працює за безкоштовним номером 0 800 500 225 (зі стаціонарного телефону) та безкоштовним коротким номером 116 111 (з мобільних).Лінія працює у робочі дні з 12.00 до 20.00, у суботу – з 12.00 до 16.00.
2. Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, що працює за безкоштовним номером 0 800 500 335 (зі стаціонарного номеру) та безкоштовним коротким номером 386 (з мобільних).
Лінія працює цілодобово. З 25 листопада 2017 року лінія переходить на загальноєвропейський номер 116 123, що є безкоштовним з усіх мобільних телефонів.